Новини

«Право на справедливий суд»: Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року

«Право на справедливий суд»: Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року

 

 

 

Центральне місце в системі прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), займає стаття 6 та відіграє одну із основних ролей в забезпеченні захисту прав в демократичному суспільстві. Нею закріплюється принцип верховенства закону, на основі якого будується суспільство. Порушення державою-учасницею норм статті 6 Конвенції найчастіше стає підставою для звернення заявників до Європейського суду з прав людини, що в свою чергу призвело до розгалуженої прецедентної практики по даному питанню.

В статті 6 Конвенції зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Право на справедливий суд складається із основних складових елементів, таких як:

  1. Доступність – право кожної людини звернутися до суду та брати участь у розгляді справи на зрозумілій, доступній особі мові спілкування;
  2. Рівність – збалансовані можливості кожної особи процесуально відстоювати свою позицію;
  3. Незалежність та неупередженість суду – об’єктивне дослідження всіх обставин справи без жодного вручання в результати її вирішення;
  4. Розумність строків – включає не лише одержання законного та обґрунтованого рішення в розумних межах, але й його фактичне виконання.
  5. Відкритість – публічний розгляд справи для учасників справи та громадськості.

Усі ці елементи є невід’ємними частинами належного відправлення правосуддя і є основними показниками дієвості судової влади.

Європейським судом  з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово встановлювалося порушенням Україною цих основних елементів права на справедливий суд.

Так, у справі «Юрій Іванов проти України»ЄСПЛ зазначив, що за п’ять років, що минули після його перших рішень в яких було вказано на наявність численних аналогічних порушень Конвенції у зв’язку з невиконанням або надмірною тривалістю виконання в Україні остаточних рішень національних судів про відшкодування та у зв’язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо таких порушень, Україна повинна невідкладно — не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного,— запровадити в національній правовій системі відповідний засіб юридичного захисту або поєднання таких засобів та забезпечити, щоб такий засіб чи засоби відповідали як у теорії, так і на практиці ключовим критеріям. Проблематика порушення принципу «розумності строку» порушувалася в ряді інших справ, таких як: «Науменко проти України», «Странніков проти України», «Ромашов проти України» та інші.

У якості одного з прикладів порушення права на доступ до суду слід проаналізувати обставини справи «Balatskyy v. Ukraine», згідно фактів якої заявник звернувся до національного суду з позовною заявою, стверджуючи, що його було незаконно переведено на іншу, нижчеоплачувану посаду. Проте суд першої інстанції відмовився прийняти зазначену позовну заяву з огляду на перебування в суді аналогічної справи за участі позивача. З того часу суд першої інстанції не постановив жодного процесуального рішення у справі, а пояснення щодо ідентичності двох судових спорів надав заявнику в позапроцесуальному порядку – листом, який не можна було оскаржити. У цій справі ЄСПЛ визнав порушення права заявника на доступ до суду, зазначивши при цьому, що неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов’язків цивільного характеру буде остаточно вирішено.

Що стосується практики Суду у питаннях незалежності судової влади України, то вони були розглянуті Судом у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України». У цій справі заявник наполягав на тому, що незаконне збільшення частки капіталу в акціонерному товаристві мало наслідком втрату заявником контролю за діяльністю підприємства та його майном. Заявник наголошував на тому, що його справа не була розглянута справедливо та протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом. Він також скаржився на відсутність відкритого слухання при розгляді його справи. У своєму рішенні ЄСПЛ проаналізував діяльність господарських судів України, у тому числі і Вищого господарського суду України, під час розгляду справи, у якій стороною виступало російське підприємство «Совтрансавто – Холдінг», і констатував, що суди допустили порушення права юридичної особи на справедливий судовий розгляд справи, який мав також вплив на право власності заявника. Так, Суд вкотре звернув увагу на процедуру внесення протесту як на таку, що не відповідає принципу юридичної визначеності. Також Суд висловив свою стурбованість щодо різних та часто суперечливих підходів до застосування та тлумачення внутрішнього законодавства українськими судовими органами. Врешті-решт, Суд звернув увагу на численні випадки втручання українських органів державної влади найвищого рівня в судове провадження в цій справі. Суд дійшов висновку, що втручання, з огляду на його зміст та спосіб здійснення, було таким, що суперечило поняттю «безсторонній і незалежний суд» в сенсі статті 6  Конвенції.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини у справах щодо України можна зробити висновок, що причинами порушень прав людини частіше за все є недосконале законодавство нашої держави або його практичне застосування державними органами та судовими інстанціями.

23 лютого 2006 року був прийнятий Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (набув чинності 30 березня 2006 року), який гарантував, що рішення Суду є обов’язковим для виконання Україною. Крім того, зазначеним законом встановлено обов’язкове здійснення юридичної експертизи всіх законопроектів, а також підзаконних нормативних актів, на які поширюється вимога державної реєстрації. Також Законом передбачено здійснення перевірки чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці Суду.

Практичні кроки України на шляху до утвердження демократичного суспільства, верховенства права та останні позитивні зміни в правовому полі, викликають сподівання, що застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Суду національними органами та судовими інстанціями дозволять у майбутньому уникнути констатації Європейським судом порушення Україною положень Конвенції.