Стаття 40 КК України: фізичний примус як підстава виключення кримінальної протиправності

Кримінальне право виходить із базового принципу: відповідальність можлива лише за вільне й усвідомлене волевиявлення особи. Саме тому закон передбачає ситуації, коли заподіяна шкода не є кримінальним правопорушенням.

 

Фізичний примус — це застосування до особи фізичного насильства з метою змусити її вчинити протиправні дії або, навпаки, утриматися від дій всупереч власній волі.

 

До фізичного примусу належать дії, які:

- позбавляють особу фізичної можливості діяти (зв’язування, незаконне позбавлення волі, замикання у приміщенні, заподіяння тілесних ушкоджень, втрата свідомості тощо);

- спрямовані на злам психологічного опору шляхом жорсткого фізичного впливу (мордування, катування та подібні дії).

 

Частина 1 статті 40 КК України прямо встановлює:

не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

 

Водночас, якщо особа зазнала фізичного чи психічного примусу, але зберігала можливість керувати своїми діями, питання кримінальної відповідальності вирішується вже з урахуванням положень статті 39 КК України (крайня необхідність).

 

Таким чином, ст. 40 КК України підкреслює: держава не може карати людину за дії, які вона вчинила не з власної волі, коли її поведінка була зумовлена насильством і повною втратою контролю над власними діями.

 

#ККУкраїни #ст40ККУ