Роль органів ДРАЦС у процедурі усиновлення: що потрібно знати

Робота відділів державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) відіграє ключову роль на завершальному етапі процедури усиновлення, оскільки саме цей орган забезпечує юридичне закріплення нового статусу дитини та батьків після ухвалення судом рішення про усиновлення та набрання ним законної сили.

 

Основним документом у процедурі усиновлення є рішення суду про усиновлення (удочеріння), у якому визначено, які саме зміни необхідно внести до актових записів цивільного стану. Разом з тим, без здійснення відповідних реєстраційних дій працівниками органів державної реєстрації актів цивільного стану процедура усиновлення не вважається повністю завершеною.

 

Відповідно до рішення суду про усиновлення в актовому записі про народження працівниками органів державної реєстрації актів цивільного стану змінюються відомості щодо батьків, дитини, дати та місця її народження, дати державної реєстрації народження,  усиновителі вказуються батьками дитини, якщо про це зазначено  в рішенні суду, видається нове свідоцтво про народження із врахуванням внесених змін. На підставі внесених змін видається нове свідоцтво про народження. Первинне свідоцтво про народження підлягає вилученню органом державної реєстрації актів цивільного стану, а його дія припиняється (таке свідоцтво визнається недійсним).

 

Працівники органів державної реєстрації актів цивільного стану зобов’язані дотримуватися таємниці державної реєстрації актів цивільного стану. Відомості, які стали їм відомі у зв’язку з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, є конфіденційними та не підлягають розголошенню.

 

Одним із ключових принципів у цій сфері є збереження таємниці усиновлення, що спрямоване на захист інтересів дитини та забезпечення стабільності сімейних відносин. Саме в архівах відділів ДРАЦС зберігаються відомості про особу як на момент її народження, так і після внесення змін відповідно до рішення суду про усиновлення.

 

Такий підхід підкреслює важливість дотримання конфіденційності у сфері сімейного права та необхідність забезпечення балансу між правом на інформацію і правом на приватність. Особливе право на отримання інформації має сама усиновлена особа: після досягнення 14 років вона може бути поінформована про факт свого усиновлення, а після досягнення 18 років — отримати повний доступ до відповідних відомостей. Незаконне розголошення таємниці усиновлення тягне за собою юридичну відповідальність, у тому числі кримінальну.

 

Водночас органи державної реєстрації актів цивільного стану не беруть участі у виборі дитини, перевірці кандидатів в усиновлювачі чи ухваленні рішення про усиновлення. Зазначені повноваження належать службі у справах дітей та суду.

 

Отже, правове регулювання доступу до інформації про усиновлення спрямоване передусім на захист інтересів дитини та відповідає вимогам національного законодавства і міжнародним стандартам у сфері прав людини.