Визнання батьківства, оспорювання батьківства, материнства


       Права та обов’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в установленому законодавством порядку. Сімейним кодексом України (надалі – Кодекс) встановлено порядок визначення походження дитини від матері та батька, який залежить від наявності чи відсутності шлюбу між її батьками.

       Зокрема, статтею 122 Кодексу визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі; народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Таким чином, відповідно до презумпції батьківства чоловіка саме він є батьком дитини, народженої його дружиною. У зв’язку з цим дружина не має обов’язку доводити, хто є батьком її дитини.

        У статтях 125, 126, 135 Кодексу закріплено порядок визначення походження дитини у випадках, коли мати дитини не перебуває у шлюбі. Так, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

        Заява матері та батька дитини про визнання батьківства може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

        За  відсутності  вище вказаної заяви батьківство  щодо  дитини може бути визнане за рішенням суду (ст. 128). Ситуації, в яких батьківство встановлюються в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, коли мати дитини померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав, або якщо мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не проявляє про неї материнської турботи та піклування.

         Підставою для визнання батьківства можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути поданий матір’ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно подати позов про визнання батьківства.

         Як вже зазначалося, позов про визнання батьківства може подати також і чоловік, який вважає себе батьком дитини. Позов  про  визнання  батьківства приймається судом,  якщо запис про батька  дитини  у  Книзі  реєстрації  народжень  вчинено відповідно до частини першої статті 135 Кодексу - запис про батька дитини у книзі державної реєстрації народжень проведено за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записано за її вказівкою (або за вказівкою заявника).

         Оспорювання батьківства (материнства) – це невизнання особою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини (ч. 1 ст. 136). Особа, яка була записана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих випадках особа, яка записана батьком дитини, повинна також довести, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини.

         До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується, але оспорювання батьківства можливе тільки з моменту народження дитини й до досягнення нею повноліття. Смерть дитини, батьком якої записана особа, позбавляє її права оспорювати своє батьківство. Оспорювання батьківства можливе також із боку спадкоємців особи, яка записана батьком дитини (ст. 137).

        Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка (ст.138). Але, захищаючи інтереси дитини, законодавець встановлює обов’язкову вимогу щодо пред’явлення позову в даному випадку. Таке оспорювання батьківства можливе лише за наявності заяви іншої особи про визнання свого батьківства щодо цієї дитини. До вимог жінки про оспорювання батьківства свого чоловіка застосовується також спеціальна позовна давність в один рік. Але перебіг позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини, тобто від дня, коли чоловік був записаний як батько дитини.

         Законодавець урегулював дві ситуації оспорювання материнства. По-перше, жінка, яка записана матір’ю дитини, може звернутися до суду із заявою про оспорювання свого материнства, тобто про невизнання себе матір’ю дитини. По-друге, материнство жінки, яка записана матір’ю дитини, може оспорити та жінка, яка вважає себе матір’ю цієї дитини. Спір про материнство, оспорювання свого материнства може виникнути в таких випадках: коли жінка підкидає дитину; коли в пологовому будинку або лікарні проводять заміну (підміну) дитини; коли за домовленістю з іншою жінкою жінка, яка народила дитину, передає їй для реєстрації як матері дитини.

          До вимог жінки, яка записана матір’ю дитини та оспорює своє материнство, позовна давність не застосовується. Що ж стосується вимог жінки про визнання її матір’ю дитини, то до них застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Початок перебігу позовної давності починається від дня, коли ця жінка дізналася або могла дізнатися, що вона є матір’ю дитини.

 Головне територіальне управління юстиції у Хмельницькій області

© Всі права на матеріали, розміщені на цьому сайті, належать Головному територіальному управлінню юстиції у Хмельницькій області